-Кажуть це ти викрала Гюрем це правда?
-Скільки себе пам'ятаю, ти завжди був у моєму житті, посідав у ньому особливе місце. Я захоплювалася тобою, я любила тебе більше ніж батька, навіть, більше ніж матір.
-Де Гюрем?
- Я захоплювалася твоєю совістю. Твоєю совістю, що не дозволяла зробити боляче навіть мурасі. Твоєю справедливістю, тим, що ти був міцним, мов скеля, не зважаючи ні на що.
-Скажи що ти з нею зробила?
-Ти завжди поважав кохання, тому ти дозволив мені вийти за Ібрагіма, хоч усі були проти. Я тобі вдячна хоча б за це.
Але прийшла Гюрем. Казка скінчилась. Гюррем усе змінила, змінила тебе, забрала в мене мого любого справедливого та благородного брата. Ти вже не бачив нікого, крім неї. Ні Валіде, ні я, ні Ібрагім, ні Мустафа - ніхто з нас не став важливішим за неї. І не могли стати. Валіде пішла з цим болем, потім Ібрагім. Що він відчував тієї ночі, коли кати перевали його сон, накинувши мотузку йому на шию? Що він відчував!!??? А ти? Що ти відчував, брате? Що ти відчував, коли спав у сусідній кімнаті?
-Те саме що й ти.
-Учора ти прийшла до мене,сказала що розумієш мій біль,що знову хочеш бути мені сестрою,я повірив тобі.А ти...
-Це була спокута, брате. Я мовчала, не казала, та й не збиралась казати! Бо хотіла, щоб ти страждав,хотіла щоб ти повільно згорав, як я.
-Ти отримала що хотіла,а тепер кажи що з Гюрем?
- Цього крім мене ніхто не знає, і тому ти ніколи не дізнаєшся. Я...
-Що ти накоїла!?Хатідже!
-Я...Памятаєш що ти сказав?
-Хатідже!
-Мине час і ти забудеш,стане легше..час минув брате,багато часу,але я не змогла забути
-Хатідже..
-Неполегшало..і тобі неполегшає повір,у Гюрем небуде навіть могили,як і в Ібрагіма
-Хатідже....